Дмитро Романович Шупта

Дмитро Романович Шупта — видатний український поет, прозаїк, драматург та громадський діяч, чий життєвий шлях є унікальним поєднанням медицини та високого слова. Народився Дмитро Шупта 20 січня (за паспортом), хоча насправді 24 лютого 1938 року в сім’ї землеробів із древніх козацьких родів, що на річці Удай Чорнухського району Полтавської області — у тих же краях, що й мандрівний філософ Григорій Савич Сковорода. . За десять кілометрів, у Біївцях, народився Василь Симоненко. А за сім кілометрів від села, у Прихідьках, народився відомий український поет і драматург Кость Герасименко.

Здобувши фах лікаря-хірурга в Одеському медичному інституті, він десятиліттями рятував людські життя, водночас ставши одним із найпалкіших оберегів української культури на півдні України. Його творчий доробок вражає масштабом: понад 50 книг, у яких він майстерно переплітає козацьку героїку, трагічні сторінки Голодомору та глибоку лірику.

Життєвий шлях Дмитра Шупти завжди складався з двох річищ – медичного і поетичного. Ці покликання ніколи не сперечалися і, так би мовити, не заважали одне одному. Дмитро Романович повноправно належить до когорти шістдесятників. Його шістдесятництво починається з далекого 1956 року, коли він уперше опублікував вірш «Пісня про Миколу-тракториста», коли мав уже рукопис першої збірки поезій. З 1958 р. у кримських газетах з’являється його політкарикатура. Етапною подією у творчому житті поета-шістдесятника стає всеукраїнський семінар творчої молоді, що відбувся у травні 1963 року в одеському Будинку творчості письменників на Дачі Ковалевського. Серед тодішніх «семінаристів» були Василь Стус, Борис Нечерда, Микола Вінграновський, Василь Захарченко, Богдан Горинь та ін. 1963-1967 рр. вірші Шупти друкувалися в колективних збірниках
Криму: «Лучи, которые горячи», «День поэзии в Крыму», «Молодые голоса», в журналах «Дніпро», «Україна», в газетах «Молодь України», «Комсомольська іскра», «Літературна Україна», «Зоря Полтавщини», в районних газетах Пирятина і Лохвиці. Та тільки 1968 року з’являється перша збірка лірики «Провісники цвітіння», з 1962 року збірка «Полум’я мелодій» знаходилась у сімферопольському видавництві «Крим» до часу свого видання у 1968 р. Наступне видання авторові вдається зреалізувати майже через 10 років. У 1964-1969 рр. Д.Р.Шупта – голова Кримського
обласного літературного об’єднання «Гроно», що працювало при обласній письменницькій організації.
За своє українофільство зазнав переслідувань. На початку 1980-х років як в’язень сумління був репресований, кинутий до Лук’янівської в’язниці за «український буржуазний націоналізм».
Протягом п’ятдесятилітньої творчої діяльності в майстра поетичного слова з’явилося майже три десятки видань, серед яких не тільки ліричні твори для дорослого читача, а й вірші для дітей,
сатиричні та гумористичні твори. Це книги - «Птахи попелу» (1998), позначена неординарним поглядом на життя, увагою до художньої форми, «Жінка і ніч» (1998), в якій наскрізно звучить
мотив щирого вияву шляхетного почуття до жінки-берегині, «Межінь» (2000) – зразок філософської лірики з глибинним художнім світомисленням, а також видання «Сонях сонетів» (2001), де класична форма наповнена інтимними переживаннями. Художнє оформлення більшості видань належить самому автору.
Характерним для творчості Д.Шупти є пошук духовних коренів рідного народу, зацікавленість історичною проблематикою, звертання до фольклорних мотивів. Мова поезій автора – багата й колоритна, більшість творів позначені задушевністю і м’яким ліризмом. За визначенням критики, Д.Шупту визнано майстром морських пейзажів. У зв’язку з цим він посів перше місце в поетичній мариністиці України, за що його нагороджено медаллю «Морська слава України» III ступеня (2007).
Дмитро Шупта – один з тих небагатьох представників одеського письменства, які побували на Майдані у Києві в ті тривожні листопадові дні 2004 року – дні Помаранчевої революції. Свої думки та почуття, винесені звідти, він висловив у низці віршів. Та, либонь, невичерпна тема ця ще довго живитиме його творчість.
З 1986 року Д.Р.Шупта – член Національної спілки письменників України, з 2002 р. – член Національної спілки журналістів України; лауреат Міжнародної літературної премії ім. Г. С.Сковороди (1992), почесний член Американо-канадського товариства ім. Гр.Сковороди; голова обласного літературного об’єднання ім. Є.Бандуренка; член Одеського товариства
політв’язнів і репресованих; генерал-осавул Українського козацтва, головний бунчужний при Головному отаманові Чорноморського Козацького війська, голова ради старійшин; нагороджений
орденом «Козацька Віра» (2005) та «Козацький хрест» (2006); заслужений працівник культури України (2007); відзначений дипломом «Майстер Золоті Руки» (1972); має низку грамот, дипломів, подяк.
Користується псевдонімами Д.Щепій, Джавел Аптуша.